Віктор Шевченко - воїн-інтернаціоналіст


На Чутівщині, в селі Чапаєве, стоїть будинок, який потопає в квітах. Тут сповивала і пестила свого першого сина Віктора мати – Марія Олексіївна, лагідна, добра, турботлива жінка. 

Народився Віктор Шевченко 23 січня 1964 року в сім’ї робітників. Батьки з дитинства виховували своїх синів (їх було двоє – Віктор і Григорій) добрими, чуйними, працьовитими. А так як Віктор був старшим, то по-дорослому, турботливо доглядав свого молодшого братика. 

Під час навчання в Новокочубеївській середній школі Віктор проявив глибокі здібності, навчався на «4» і «5». В навчанні відзначався наполегливістю, сумлінністю, працелюбством. Дуже любив математику, фізику, захоплювався технікою. Мріяв стати авіаконструктором. Віктор був дуже товариським. Готовий був завжди прийти на допомогу слабшому, умів підтримати, розважити в тяжку хвилину. Був вірним у дружбі. Любив спорт, серйозно ним займався, був хорошим спортсменом. Неодноразово приймав участь у шкільних та районних змаганнях по футболу, волейболу, легкій атлетиці. В кращим тенісистом школи. В класі був лідером, виступав ініціатором багатьох корисних справ, любив пісню і сам добре співав. Життєрадісний, завжди був у хорошому, веселому настрої. Знав багато гуморесок. 

Понад усе цінував життя. Серйозно готувався до служби в армії. Був фізично розвинутим, виносливим, терплячим. Ніколи не скаржився на невдачі. Після закінчення школи був призваний на службу в армію, яку проходив в Афганістані. 

Залишилось зовсім небагато – декілька місяців до демобілізації. Та доля розпорядилася по-іншому. Віктор Шевченко загинув, виконуючи інтернаціональний обов’язок в Афганістані. Про таку людину тяжко говорити в минулому часі. Віктор Шевченко вічно житиме в наших серцях, у нашій пам’яті. Бо життя його – як спалах! 

В.О. Скорик – класний керівник В. Шевченка